"Я люблю показувати людям свої інтимні фото"

У 21-му столітті нікого вже не дивують раптові "дікпіки" від незнайомців та напівоголені фото в сторіз. Роздягатись перед світом, сидячи за екраном гаджету, стало звичною справою. Що ж це - спосіб привернути увагу, знайти партнера для "one night stand" чи прояв інтернет-ексгібіціонізму?

Андрій (ім'я змінено на прохання героя) любить показувати людям свої оголені фото, і не соромиться цього. (Та і хіба мусить?) Це історія про прийняття свого незвичайного захоплення та реакцію людей на нього.

Мені подобається оголюватися фізично перед людьми, з якими я прагну взаємного оголення духовного. Це мій спосіб показати, що я не маю наміру нічого приховувати – і це стосується як зовнішнього, так і внутрішнього. Це суміш пристрасті в конкретному моменті та дещо матеріалізоване.

Звісно ж, перед тим як відкритися, я все ж таки запитую, чи це прийнятно для людини, і коли отримую ствердну відповідь, то розумію, що не помилився. Важко пояснити вичерпно, як я приймаю рішення щодо того, з ким можна «поділитися». Коли я пропоную новій людині поглянути на своє мистецтво, я відчуваю збудження, хвилювання, сподівання, дуже рідко – сумніви, але першочергово, безперечно, адреналін. Навіть, коли я вже отримав згоду, до останнього моменту, – це стрибок віри. Не можна вгадати як відреагує співрозмовниця, що робитиме далі та чи не знехтує довірою і розповсюдить. Особливо, коли ініціативу проявив не я.

Важко пригадати, коли саме це почалось. У спілкуванні з певною людиною це набуває якогось сакрального контексту, а момент першого випадку не вбачав ніякої духовності. Можу припустити, що це почалось десь років 12 тому, коли мені було 15. Тоді в цьому було більше хтивого, з домішкою хвастощів і навіть деякої спраги до епатажу. Це проявлялось як у позах, так і в тому, як я підносив саму пропозицію подивитись на мої фото. Коли був молодшим, з цього можна було ледве не розмову почати. А потім це якось більш органічно почало інтегруватись в розмову. Коли я відчував, що вона стає достатньо відвертою, я міг чесно сказати дівчині: «Я хочу, щоб ти поглянула на деякі мої фото. Але вони особливі.»

З часом це все змінилося від бажання вульгарності на прагнення до естетики, бо примітивність набридла і я став відчувати, що в цьому бракує якоїсь цікавинки.

Не пам’ятаю, щоб мої інтимні фотографії колись виглядали аж занадто вульгарно. Просто така діяльність в принципі стигматизується суспільством. Все починалось досить банально – зі звичайних селфі у дзеркало на телефон і це не було чимось дуже продуманим. Потім почались селфі на веб-камеру, в той період я вже більше думав про позування, про те, яким боком стати краще, який ракурс виглядає привабливіше чи «вигідніше». Це, звісно ж, стосується не тільки фотографій за участі принад, бо навіть цікаве фото пресу зробити не так легко, як може здатись. Потім врешті з'явився телефон, в якому були і фронтальна, і звичайна камери, і таймер, який давав більше свободи для втілення фантазії. Я став приділяти увагу обробленню світлин, редагуванню, корекції кольору, контрасту. Не можу сказати, що це було моїм захопленням чи хоббі, бо я не приділяв цьому аж так багато часу і не робив це настільки регулярно. Та всеодно я відчував певний «професійний прогрес».

Кількість часу, який я витрачав на сенс фото, залежить від натхнення. Це у свою чергу, інколи ускладнювало створення того образу, який з'являвся в голові. Іноді натхнення працювало в колаборації з імпровізацією і найвдаліші світлини виходили буквально на льоту. Але в середньому не більше години на все про все. До того щоб чимось/кимось надихатися в позуванні я прийшов лише роки 2-3 тому. З тих пір я мав не так вже й багато досвіду, але в якості референсів використовував малюнки чи світлини з Pinterest, там багато різних ідей. Від поз античних скульптур до робіт з натурщиками.

Мої стосунки з власним тілом напряму залежать від того, в якому воно стані, і я можу прийняти його далеко не завжди. Бодіпозитив – то не про мене. Звичайно, я більше подобаюсь собі, коли мені вдається тримати власне тіло в тонусі. Останнім часом з цим все складніше, бо спосіб життя, який я підтримую зараз (майже 0 фізичної активності, помножений на сидячу офісну роботу і не дуже корисне харчування) змушує розглядати в дзеркалі свій живіт. До речі, на фото я можу його приховати, але доводиться докладати зусиль. А щодо розміру і форми певних частин мого тіла, які може побачити далеко не кожна людина, я відверто можу сказати, що мені подобається в них абсолютно все. Я ніколи не порівнював свої принади ні з порно-акторами, ні з фотомоделями жанру «ню», бо розумію, що там надто мало реалізму. Це як сходити в кіно про супергероїв – гарна картинка, але адекватно розумієш, що це не насправді. Міг лише опосередковано порівнювати себе зі знайомими, якщо я чув про них щось від дівчат, з якими мав інтимний контакт.

На жаль, мушу визнати, що коли я був у стосунках, то продовжував бавитись з оголенням на фото перед іншими жінками. В такі періоди це було мабуть сублімацією, спричиненою розладом у наших статевих стосунках. Але навіть тоді це приймало більше естетичну позицію, ніж еротичну. До речі, ані я, ані мені ніхто не пропонував спільних пікантних фотозйомок. Хоча я був би за, в тому числі за дуже відверті, може навіть порнографічні, але обов’язково естетика має бути на першому місці.

В якийсь момент я припинив робити відверті фото, але тільки тому, що мені здається, ніби я вже нічого нового сам не придумаю – лише з допомогою іншої людини, тому наступним кроком я планую довірити ню-фотозйомку професіональному фотографу. Але для цього я спочатку все ж таки хотів би привести тіло в стан, яким я буду задоволений.