«Я – Путін. І це не привід для сорому. Це просто моє прізвище»

Ім’я людини – це її перший ідентифікатор в соціумі. Часто ми називаємо знайомих за прізвищем, аби не плутатись між умовними «Сашою» і «Сашою». Звична річ, здавалось би. А що як це прізвище асоціюється з головним агресором твоєї країни?

Олександр, Костя та Денис розповіли як це - бути Путіним в Україні, поділились своїм ставленням до жартів з цього приводу та пояснили свою політичну позицію.

Олександр

Я стараюсь не думати про те, що ношу прізвище як у головного ворога моєї країни, хоча це, звісно, неприємно. Якщо раніше проводили паралелі просто з президентом Росії, то зараз трохи інший контекст і ставлення. Сам я цікавлюсь політикою на тому рівні, щоб можна було свідомо обирати президента і політичну партію в раду. А взагалі вважаю, що це підвид "розважального" медіа. На мою думку, поки ти ніяк на політику не впливаєш, перегляд політичного матеріалу навряд чи буде корисним.

Коли почалась російсько-українська війна, у людей очевидно змінилось ставлення до мого прізвища. Якщо раніше це просто їх дивувало, то зараз часто запитують, як мені живеться з таким прізвищем. В цьому відчувається якась нотка співчуття. В основному це чути тільки від людей старшого віку. А моє покоління в принципі не акцентує уваги на цьому прізвищі, що мені більше до вподоби, якщо чесно.

Чи думав я змінити прізвище? Безперечно, тому що зайва увага, яка базується на цьому, мені не подобається. Та і в принципі, те якого забарвлення набуло це прізвище, не дає мені привід для гордості як його носію. Але паперова тяганина мене зовсім не приваблює, а тут вірогідно буде ціла купа проблем. Тому ця ідея так і залишилась на рівні роздумів.

Моя дівчина неоднозначно ставиться до мого прізвища. Бажання бути його власницею у неї немає і це можна зрозуміти. Але тиску з цього приводу на мене теж немає, типу його треба змінити чи щось подібне.

Жарти щодо свого прізвища я чую дууже часто, без приводу і з ним. Адже кожен вважає, що його прикол буде унікальним і обов’язково буде смішним. Щодо унікальності, то вона тут рідкий гість, як і дійсно вдалі жарти, які озвучені в правильному контексті, в правильному місці і часі. З банальних це: "А чи не родич ти йому часом?)0)", "Якби ще Володимиром назвали, взагалі було би шик", "Чи нема у тебе брата Володимира?)". З гідних жартів – це коли вони доречні, наприклад, на роботі компанія додала в нашу команду трьох програмістів з Єкатеринбургу, і був жарт про те, що "вони тікають від одного Путіна до іншого". На мою думку, це в правильному контексті і це дійсно смішно. Ще подобається, що він не є особистим, тобто не важливо, до якого саме Путіна вони тікають, підстав сюди замість мене іншу особу з таким самим прізвищем – нічого не зміниться. А так я їх насправді не багато пам’ятаю.

Щодо образ у свій бік можу згадати лише насміхання з самого факту, що у мене прізвище "Путін". Тобто: "дивіться, у нього прізвище Путін!! ХА-ХА, як смішно". Такого роду поведінка дійсно ображає, хоч і не настільки, щоб я сильно переймався цим. Звертання до мене на прізвище також не є приємним, але особливо сильно бісило в школі. Ще досить часто ставиться акцент, що ось "ПУТІН", тобто не просто по прізвищу звертаються, а умисно йде акцент, що я – це ПУТІН. Добре, що зараз вже всі дорослі і прекрасно розуміють, що так робити негарно і з таким я в останній раз зустрічався напевно в коледжі, бо як не крути, вчителям зручніше і практичніше звертатись за прізвищем.

Денис

Мені здається, в Україні не цікавитись політичним дискурсом це майже незаконно. Це нонсенс, що на Сході молоді чоловіки віддають життя за збереження цілісності нашої території, а обивателям складно просто сісти перед телевізором чи ноутбуком і переглянути новити, аби сформувати свідому громадянську позицію. А коли твоє прізвище ідентичне з прізвищем політичного агресора, ти взагалі не маєш вибору. Тут або ти володієш інформацією і оперуєш фактами, або тебе інтелектуально з’їдять. Я обрав перше.

Коли почалась війна, я відразу збирався вступити до лав Збройних сил. Думаю, не варто пояснювати чому. Плюс це було б дуже іронічно – Путін, який воює за Україну. Ніхто про таке і не мріє, я впевнений. Але мене відсіяли на медкомісії. Друзі ще жартували, що це на краще, мовляв на ВЛК медики просто супер-проукраїнські, тому заангажовані щодо мого прізвища і не можуть допустити, щоб Путін так близько дібрався до українського війська. Я був би щасливий, якби це була правда. Ну і мені ж не опускати руки, адже боронити батьківщину можна і з іншого фронту – інформаційного.

Думаю, що на формування мєї політичної свідомості найбільше вплинуло негативне ставлення до мене виключно через моє прізвище. Тобто люди, які не знали мене як особистість, були до мене упереджено і зверхньо налаштовані, бо я – Путін. Ніби я – той самий, от чесно. Була одна дика ситуація, моли батьки моєї тодішньої дівчини заборонили нам зустрічатись, бо не вірили, що я не маю ніякого відношення до Росії. В їх очах я був не менше ніж агент ФСБ, от тільки тоді з прикриттям в мене виходить якось так собі. Я зрозумів, що потрібно бути в контексті, знати що відбувається на політичній арені, хто як на що впливає, і аналізувати ситуацію. Так мені вдавалось бути на крок попереду кожного недолугого жарту. А їх, самі розумієте, аж занадто багато, особливо від нових знайомих.

Зараз для мене жарти – це основний показник того моя це людина чи ні. З таких, що прям прикольні, відразу згадую як в новій компанії була дівчина, яку я випадково перебив під час розмови, і вона сказала: «Путін, ще раз так зробиш – накладу санкції». Це було в саме серденько.

Я вважаю, що будь-яке прізвище – це не привід ні для гордості, ні для сорому. Але собою я можу пишатись хочаб тому, що я виростив проукраїнського Путіна.

Костянтин

Я цікавлюсь політикою, оскільки хочу бути в курсі, що відбувається в країні та світі, але не скажу, що прямо тримаю руку на пульсі усіх подій. Обмежуюся інтернет виданнями, які мені імпонують. Я ніколи не відчував якоїсь неприязні від друзів, знайомих чи колег з приводу мого прізвище. Мене це якось обійшло стороною, можливо, тому що просто пощастило з оточенням. Через це про зміну прізвища в мене ніколи й думки не було. Робити це лише через ту особу, що сидить в Кремлі не бачу сенсу. Кров на його руках, а не на моїх. Проте я розумію що не кожен хотів би в Україні ходити з прізвищем Путін. Іноді з цікавості я запитував у своїх дівчат чи взяли б вони моє прізвище, якби ми одружились, ібільшість не бачили якоїсь проблеми.

Жартів було багато їх одразу всі не згадаєш. Ну зазвичай це щось типу: "Коли Крим повернеш?", " Чи не можу я передати, йому, що він х*ло?". На митницях бувало жартували, що я з таємним візитом від батька ( по-батькові, я Володимирович). Люди реагують з гумором, або ніяк не реагують. Але ніякої негативної реакції за часи війни, я не бачив.